Частина 2. Медіа-активність, виклики сучасної медицини і популяризація науки
Н.В.: Перше запитання стосується медіакомунікацій. Ми перебуваємо в ситуації запровадження медичної реформи, коли роз’яснювальна робота з населенням з боку медиків просто життєво необхідна. Змінюються генерації пацієнтів, змінюються вимоги до медиків. Яка, на вашу думку, роль академічної спільноти у спілкуванні з людьми?
Як я вже говорила, є інформаційна платформа, вона активно пропагує «розумне, добре, вічне» людям, проводяться телемости. Люди задають дуже багато питань. І такі питання, задавалося б, – ну вже стільки про це говорили. Але підростають нові дівчата, яких мами не можуть правильно виховати. Тому лікар сьогодні у плані комунікації повинен бути просто доступним. Ті пацієнти, які з інших місць, з глибинки, не можуть отримати якусь більш-менш зрозумілу сучасну консультацію, ті люди, які не можуть оплатити візит до професора в приватну клініку, де лиш консультація коштує 1000 грн. – ось для таких людей ми, лікарі, повинні знаходити час і просто поспілкуватись їхньою мовою, простими словами знайти можливість про це поговорити.
І особисто я на це ніколи не шкодую часу, бо вважаю, що це настільки важливо, потрібно та корисно, що чим більше у нас буде свідомих пацієнтів, чим більше люди будуть розуміти необхідність профілактики, тим приємніше буде мені ж з ними працювати. Отримуєш задоволення від таких прийомів, коли люди два роки тому проліковані, всі порушення відкориговані, вони приходять просто на контроль – я навіть не стомлююсь. Інша річ коли приходить пацієнтка у 35 років вже з купою проблем – це ж все треба якось розгрібати. Розробляєш 3–4 етапні схеми, спочатку одна операція, потім друга, потім гормональне лікування, комбінація різних препаратів. Таке лікування коштує дуже дорого. Тому з людьми треба спілкуватись, не допускаючи прогресування гінекологічних захворювань до задавнених форм.
К.Б.: Наскільки Академії, на Ваш погляд, потрібно бути активною (інституційно або ж окремим викладачам) на сторінках фейсбуку чи інших соціальних мереж?
Н.П.: Я думаю, якщо Академія, як заклад вищої освіти (ЗВО) почне вести рубрику «ось такий вчений з Академії сказав таке…» чи «НМАПО імені П. Л. Шупика рекомендує таке…» – і це буде зрозуміла проста новина, яка стосується щоденного звичайного життя, – вчені довели, що необхідно їсти більше фруктів, бо це зменшує ризик смерті тощо, – то викладачі Академії захочуть брати в цьому участь і показувати себе у такому проекті.
Але особисто я б не вважала пацієнтів людьми, які зовсім не орієнтуються у медичних новинах. Наше завдання, як Академії, подати навіть наукову новину такою простою мовою, що її прочитає лікар – і буде розуміти про що йдеться (додати для нього посилання на дослідження), а пацієнт буде бачити, що Академія – це не просто зібрання якихось старожилів Мезозойської ери, які лиш один одного вихваляють. Населення зрозуміє, що наші вчені – це люди, котрі дійсно займаються наукою, професіонали, які дійсно розуміються на лікуванні, професори, які дійсно можуть поділитись якимось новинами. І тоді це буде корисно всім – і пацієнтам, і лікарям в тому числі, я б це не розділяла. Якби таким чином відбувалась комунікація – напевно це було б правильно і навіть рубрику таку зробити і зразу можна було б охопити багато завдань, як мені здається.
Н.В.: Ми живемо в часи, коли інформаційна політика є реальним інструментом впливу. Чи повинні лікарі самотужки доносити ідеї, які обстоює медична спільнота, чи це проблема засобів масової інформації?
Н.П.: Звичайно, лікарі повинні доносити ідеї, але лікарі повинні усвідомлювати, що їхні ідеї не повинні суперечити доказовій медицині та відомим загальноприйнятим підходам та рекомендаціям. Якщо лікарі говорять доказові розумні речі, потрібні та корисні, і які відповідають всім і українським, і зарубіжним гайдлайнам, то дуже було б гарно, якби вони це робили.
К.Б.: На робочому рівні виникне питання контролю якості - на які орієнтири для контролю якості можна покластися?
Н.П.: Тут треба вивчати, які є профільні асоціації і дивитися хто з кафедр Академії якимось чином бере участь в їхній роботі. Потім, якщо існує Асоціація лікарів певної медичної спеціальності, то це, як правило, міжнародний рівень і достовірні дані, я так думаю. Тому що на прикладі Асоціації гінекологів-ендокринологів – то вся президія та керівний склад завжди обов’язково відвідують Світові конгреси та зарубіжні школи. Це цікаво, тому ми їздимо. Я впевнена, що у кожній спеціальності є подібна «фішка». І, напевно, профільні асоціації можуть порекомендувати лікарів, які будуть говорити не bad medical advice, а щось дійсно перевірене.
К.Б.: Т.ч., критерій – це відкритість до світу і зв’язаність з ним, глобальна підключеність?
Н.П.: Ну звичайно. Тому що не може бути різного здоров’я в Італії і в Україні. У всіх однакові проблеми, просто в Італії, наприклад, держава оплачує дуже багато наукових досліджень. Вони проводять масу експериментів і в них йдуть постійні дослідження і вони можуть публікувати якісь речі частіше за нас.
Зараз медик не може лікувати в моделі «я вам написав схему – ви мусите йти лікуватись». Я, як лікар, ще мушу запевнити людину, що їй це необхідно, тому що без розуміння необхідності вона не буде нічого робити.
Н.В.: Дорого.
Н.П.: Так, лікуватись дорого. І справа в тому, що ми це не порівнюємо з тим, що піти зробити штучні вії – це теж дорого, і їх щомісяця треба коригувати. А якщо в мене хороші естрогени, то в мене не нафарбовані вії та брови мають гарний вигляд і не потрібно щомісяця ходити відносити купу грошей за вії та брови, за нарощування нігтів, за 10 шарів коштовного тонального крему тощо. Розумієте? Ми це не пов’язуємо. Нам дорого піти до лікаря і прийняти ті або інші ліки, але ми не співставляємо їх з цінами на стягуючу білизну і накладні вії, це образно кажучи. Може це грубо, але дуже практично для розуміння. А лікувати потім рак – це взагалі дуже дорого. У нас же ніхто цим не займається, у нас є якісь клініки, які беруть участь у клінічних випробуваннях і можуть безкоштовно видати пацієнтам препарат, який, наприклад, коштує 100 тис. грн., але це ж одиниці і не всім так щастить – розумієте? Тому профілактика – це ще не дорого.
Н.В.: Тут ще може бути питання довіри лікарю. Якомусь лікарю можливо і не варто довіряти? Який може бути маркер для пацієнта, що цьому лікарю можна довіряти чи може треба терміново шукати іншого лікаря?
Н.П.: Я можу сказати на це точно – якщо лікар без аналізу крові, наприклад, призначив антибіотики, то треба шукати іншого лікаря. Якщо лікар при наявності папіломавірусної інфекції шийки матки призначив «імуномодулюючі» препарати, які взагалі ніде у світі не призначають, не тому, що лікарі за кордоном некомпетентні, а тому, що імуномодулятори не працюють з ВПЛ. І навіть не лише тому, що вони не виліковують, а тому що не доведена їхня безпечність у принципі. Або лікар, який побачив ектопію на шийці матки двадцятирічної дівчини і збирається її припалювати. В плані гінекології це вже такі речі, які наболіли.
Як вибрати лікаря? Напевно, лікар, якому варто довіряти, запропонує декілька варіантів розвитку подій і буде радитись з людиною, що буде найбільш прийнятне, і знайде у себе 15 хвилин додаткового часу, щоб розтлумачити, навіщо він збирається виконати цю дію і навіщо він збирається робити іншу дію. І лікар, якому варто довіряти, напевно, не буде зациклювати пацієнта на собі. Він скаже: «Звичайно, зберіть ще кілька думок, я буду щасливий порадитись з колегами тощо». Напевно, такі мають бути критерії. Коли пацієнт теж бере участь у лікувальному процесі, коли пацієнт розуміє, що і навіщо з ним збираються робити, і з якою метою йому призначають те або інше. Особисто в мене це б викликало довіру, як у людини, яка прийшла до лікаря. Як ви думаєте?
Н.Ю.: Думаю, що для мене, як для пацієнта, це ключове – чи викликає довіру лікар, який розповідає про те, що відбувається, як далі будуть розвиватися події, як можна на це вплинути, які є методи лікування, і дає можливість самому прийняти рішення.
Наталія ВАСИЛЕНКО, Костянтин БАЛАШОВ
лютий 2019
Повну версію інтерв’ю ви можете прочитати у осінньому часописі (https://www.nuozu.edu.ua/n/chasopys/5265-daidzhest-medychnoi-osvity-8-osin)