Кандидат педагогічних наук (2003), доктор медичних наук (2012), доцент (2005), професор (2014), академік Академії наук вищої освіти України (2018).

З січня 2016 року – завідувач кафедри педагогіки, психології, медичного та фармацевтичного права.

Працював на кафедрі медичної інформатики НУОЗ України імені П. Л. Шупика з 2001 року.

У 1993 році закінчив Російський державний медичний університет імені М. І. Пирогова, спеціальність – біофізика.

Працював інженером науково-дослідної лабораторії медико-біологічних проблем відділу № 6 НІКІ МТТ НПП "Науково-інженерний центр МОЗ України" (1993–1995), начальником інформаційного відділу АТ "Українська асоціація народної медицини" (1995–1998).

1998-2001 роки – аспірант кафедри медичної інформатики НУОЗ Україна імені П. Л. Шупика. З 2001 року працював на посадах асистента, доцента, а з 2012 року – на посаді професора кафедри медичної інформатики НУОЗ Україна імені П. Л. Шупика.

З 2007 – завідувач проблемної науково-дослідної лабораторії з питань післядипломної освіти лікарів (провізорів) центру дистанційної освіти НУОЗ Україна імені П. Л. Шупика за сумісництвом.

З 2015 року – координатор з системи управління якістю НУОЗ Україна імені П.Л. Шупика.

У 2003 році захистив кандидатську дисертацію з педагогічних наук на тему: «Ефективність використання комп'ютерних систем контролю знань у післядипломній медичній освіті», а в 2012 році – докторську дисертацію з медичних наук на тему: «Розробка системи інформаційного відображення процесів передачі знань в післядипломній медичній освіті». Науковий керівник - професор О. П. Мінцер. Під науковим керівництвом В. В. Краснова виконується докторська та кандидатська дисертаційні роботи.

Автор понад 220 публікацій, у тому числі 2 патентів, 4 авторських свідоцтв.
З 2012 року член спеціалізованої вченої ради Д26.613.10 по захисту докторських (кандидатських) дисертацій зі спеціальності 14.03.11 – медична та біологічна інформатика і кібернетика, з 2014 по 2017 роки член спеціалізованої вченої ради Д 26.613.07 по захисту докторських (кандидатських) дисертацій зі спеціальності 14.02.03 – соціальна медицина.

2008-2011 роки – заступник голови проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Медична кібернетика та інформаційні технології», з 2012 – учений секретар проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Медична інформатика та інформаційні технології».

З 2008 року - член редакційної колегії фахового науково-практичного журналу «Медична інформатика та інженерія».

В. В. Краснов бере активну участь у вітчизняних та міжнародних проектах та науково-дослідних роботах:

2002-2003 роки – Project LARGIS in WHO program «Management in Health care»;

2004-2005 роки – Project «Social-psychological training of physicians working with HIV infected / aids patients» (відповідальний виконавець);

2005- 2006 роки – проект ЄС «Підтримка розвитку систем медичних стандартів в Україні»;

2006-2008 роки – НДР «Розробка нормативної бази системи безперервного професійного розвитку лікарів для забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню України» (відповідальний виконавець);

2007 - 2008 роки – проект «Разом до Здоров’я» (USAID, США) та Гарвардської школи громадського здоров'я (США) щодо викладання практичних випадків (кейсів);

2007-2009 роки – USAID, JSI і Проект покращення сім'ї та репродуктивного здоров'я в Україні «Разом до здоров'я»;

2008-2010 роки – державний проект «Медичний електронний паспорт громадянина України»;

2008-2009 роки – EPOS / NICO / EORYS, Support to the Secondary Health Care Reform, Ukraine, Project Number: EuropeAid/ 123236/SER/UA. Category (position): Short Term Junior Experts (STE Training (Junior));

2006-2015 роки – проект e-learning в Україно-Швейцарській програмі «Перинатальне здоров'я» Швейцарського Інституту охорони здоров'я і тропічної медицини (консультант, відповідальний виконавець).

Наукові інтереси: застосування інформаційних технологій в медицині та освіті, принципи передачі та контролю знань, дидактика, педагогічна психологія, дистанційна освіта, онтології знань.

Відзнаки: подяка Служби безпеки України (2003), почесні грамоти Міністерства охорони здоров’я України (2011) та Міністерства освіти і науки України (2018).