Даними змінами на законодавчому рівні закріплено та врегульовано здійснення працівниками дистанційної (надомної) роботи.

Так, статтею 24 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України) передбачено укладання трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Відповідно до статті 60 КЗпП України на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП України.

Статтею 50 КЗпП України встановлена нормальна тривалість робочого часу працівників, яка  не може перевищувати 40 годин на тиждень. Статтею 51 КЗпП встановлена скорочена тривалість робочого часу для деяких категорій працівників.

Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.

Отже, на час загрози поширення епідемії, пандемії дистанційна (надомна) робота може встановлюватися наказом керівника та не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, в тому числі і щодо оплати праці.

Юридичний відділ

10.04.2020