Лікар без практичної підготовки – не лікар. Теза, через призму якої в Україні завжди пропонували вдосконалити систему медичної освіти, врешті решт залишилася поза увагою реформаторів. 

З 1 квітня 2020 року медична освіта й медична практика опинилися на різних берегах реформи, а викладачі кафедр та їхні пацієнти – між зруйнованими нею мостами. Чому так сталося і як виправити ситуацію? Про це розповів ректор НМАПО імені П.Л. Шупика, академік НАМН України, професор Юрій ВОРОНЕНКО в інтерв’ю газеті «Ваше здоров’я».

«ОСВІТНІЙ ПРОСТІР» МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ МОЖЕ ЗВУЗИТИСЯ ДО УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ АУДИТОРІЇ

ВЗ Що спричинило нинішню невизначеність з клінічними кафедрами – поспішність реформ чи, навпаки, зволікання у створенні університетських клінік?

– Університетських клінік, які мали б стати ідеальними клінічними базами підготовки лікарів, в Україні ще довго не буде. Заклади охорони здоров’я, які перейшли на нові принципи фінансування, вже не бажають просто «дружити» з кафедрами. Натомість нових правил їх взаємовідносин не створено. Після набуття чинності змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якими забороняється передавати майно в безоплатне користування (ч. 2 ст. 9 Закону), розміщення й діяльність клінічних кафедр на базах лікарень опинилися під загрозою. Бо заклади охорони здоров’я, які почали господарювати по-новому, за дорученням своїх власників (місцевих органів виконавчої влади) вже вимагають укладання договорів оренди з клінічними кафедрами. Аби сплатити оренду за такими договорами, системі медичної освіти потрібно десь взяти сотні мільйонів додаткових гривень до бюджету. Адже, наприклад, тільки НМАПО імені П.Л. Шупика на сьогодні має 380 договорів про спільну діяльність із 235 закладами охорони здоров’я. Перевівши ці стосунки в площину орендних відносин, отримаємо не тільки неспроможність закладів освіти витримати такий фінансовий тягар, а й парадоксальну ситуацію – держава вимагає від закладів освіти оплатити виконання її ж замовлення на підготовку медичних кадрів! На жаль, затвердивши на законодавчому рівні зміни фінансування галузі, чомусь забули в такий самий спосіб визначити статус кафедри у клінічній лікарні. Тож «освітній простір» майбутніх лікарів може звузитися до університетської аудиторії та хіба що дистанційного споглядання за тим, що робиться у коридорах практичної охорони здоров’я. Начебто ніхто такої «реформи» не задумував, однак її створили низкою непродуманих рішень.

ПОТРІБНО ТЕРМІНОВО ВНЕСТИ ВІДПОВІДНІ ЗМІНИ У ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ВЗ Це ще не пізно виправити?

– Аби вирішити вказану проблему, а також чимало пов’язаних з нею питань, потрібно терміново внести відповідні зміни у чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти. Медичні виші вже напрацювали свої пропозиції в цьому напрямку й надали їх МОЗ України. Найбільші сподівання покладаємо на головний документ – Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо організації лікувальної роботи клінічних кафедр (відділів) закладів вищої (післядипломної) медичної освіти та наукових установ». Його проєкт вже напрацьовано й запропоновано внести зміни до шести чинних Законів України. Також мають вийти три нові постанови Уряду.

Зокрема, до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» потрібно внести норму про те, що медична допомога у закладах охорони здоров’я може надаватися в тому числі й науково-педагогічними працівниками та лікарями-інтернами (на підставі відповідних договорів про спільну діяльність). А також про те, що науковець чи педагог, який має відповідну лікарську категорію або сертифікат лікаря-спеціаліста, може бути лікуючим лікарем. До того ж пропонується надати право здійснювати лікувально-діагностичну діяльність аспірантам, докторантам та іншими особам, які проходять післядипломний етап навчання. До Закону України «Про вищу освіту» також потрібно внести доповнення щодо регламентації правовідносин науково-педагогічних працівників закладів медичної освіти, яке передбачає здійснення ними лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров’я. Оплату за таку роботу пропонується здійснювати за рахунок видатків загального та спеціального фондів кошторисів закладів освіти, які є бюджетними установами.

Більше читайте на сайті видання.