Вплив навколишнього середовища, спосіб життя, надшвидкий розвиток інформаційних технологій та значна мобільність негативно позначаються на здоров’ї людини. При цьому, на сьогодні в Україні відсутня єдина керована державна стратегія та спільні ініціативи медиків і педагогів у роз’ясненні ролі особистих зусиль кожного у збереженні власного здоров’я. Особливо це стосується дітей. Пропонуємо вашій увазі матеріал, присвячений основним тенденціям у профілактиці дитячих хвороб.
Інтерв’ю із завідувачем кафедри дитячих і підліткових захворювань НМАПО імені П. Л. Шупика професором Галиною БЕКЕТОВОЮ присвячене окресленню глобальних тенденцій у проблемах дитячого здоров’я й профілактиці захворювань.
Галина Бекетова – доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, головний підлітковий терапевт (2009-2014), головний педіатр (2014-2017) МОЗ України, експерт МОЗ України з Державних закупівель, голова асоціації педіатрів Києва, член правління Всеукраїнської асоціації дитячих гастроентерологів і нутриціологів та Президії асоціації педіатрів України, член Всесвітнього, Європейського та Українського клубу панкреатитів.
Проблеми дитячого здоров’я: інформаційне перевантаження і гіподинамія
К.Б. – Ми планували обговорити три блоки проблем, що стосуються інформаційного перевантаження дітей, захворювань травного тракту, патології дихальної системи й алергізації населення.
Г.Б. – На сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що найбільшим пріоритетом для будь-якої держави є збереження здоров’я дітей, як основи здоров’я та безпеки нації, її стратегічного репродуктивного, інтелектуального, соціального, політичного, трудового та культурного потенціалу. З 2016 року Україна долучилася до реалізації стратегічного програми ООН «Цілі сталого розвитку тисячоліття» на період до 2030 року, в якому третя глобальна ціль присвячена саме збереженню здоров’я населення, в тому числі, дітей. Згідно даних ВООЗ (2014), в сучасних умовах у всьому світі відмічається погіршення стану здоров’я дітей, що пов’язано з глобальними негативними екологічними змінами, недостатньою фізичною активністю, значним інформаційним навантаженням, нераціональним харчуванням, порушеннями режиму дня, інтенсифікацією навчального процесу з невідповідністю технологій та методик виховання віковим та функціональним особливостям дітей, шкідливим звичкам. В цьому плані ключова роль належить здоровому способу життя.
Інформаційне перевантаження чи фізичне недовантаження?
Хочу нагадати, що в поняття «здоровий спосіб життя» входить, перш за все, оптимальне харчування, збалансоване не лише за макро-, а й мікронутрієнтами, а також достатній і повноцінний сон, відповідна віку фізична активність та відсутність шкідливих звичок.
Реалії сучасності свідчать по те, що зараз людина живе в умовах глобальної макроекологічної катастрофи. В мегаполісах недостатньо чистої питної води, продукти харчування містять антибіотики, гормони росту та інші нефізіологічні домішки. А це є ті фактори зовнішнього середовища, що складають 20% в системі збереження здоров’я. Ще 20% складають генетичні чинники. На жаль, всі вони є мало керованими. Однак, здорового способу життя, що складає 50% в системі збереження здоров’я, кожна людина може свідомо дотримуватися. І якщо людина в силу нерозуміння чи інших причин не дотримується здорового способу життя, то зрозуміло, що вона втрачає дуже великі можливості в плані збереження свого здоров'я, і акцент переноситься уже на медичні аспекти, які складають лише 10%…
К.Б. - …і які, за замовчуванням, мають суттєво менший вплив…
Г.Б: - Звичайно, і те, що ми стали орієнтуватися на медичні аспекти впливу на здоров'я, - це по суті своїй неправильно. Тому, дуже важливим є те, що Україна підтримала ініціативу Організації Об'єднаних Націй, глобальні цілі якої, будемо сподіватися, будуть реалізовані на рівні державної політики нашої країни.
Фізичне навантаження для дитини є життєво необхідним
Нині в Україні лікарями і педагогами недооцінений ще один значущий фактор, що впливає на стан здоров’я дітей і підлітків – інформаційне перевантаження, яке в сучасних умовах поєднується з недостатньою фізичною активністю. Річ у тім, що в останнє десятиріччя діти, починаючи з дво-трирічного віку, вже вміють дуже добре вправлятися з комп'ютером, мобільним телефоном, телевізором і тратять на це багато часу, що суттєво зменшує їх фізичну активність. Однак, саме достатнє фізичне навантаження є не тільки фізіологічно доцільним, а й обов'язковим для їх гармонійного розвитку, оскільки складає життєво необхідну потребу дитячого організму.
Ефективні практики з упровадження фізичної активності дітей у школі можуть ані копійки не коштувати державі
Декілька років тому МОЗ спільно з МОН України розпочали дуже важливий проект, який може певною мірою відкоригувати дисбаланс між недостатнім фізичним навантаженням і потужним інформаційним потоком, що впливає на дитину вже з раннього віку. Це впровадження запатентованої та апробованої в Україні здоров’язберігаючої технології «Навчання у русі» професора О. Д. Дубогай - завідувача кафедрою медицини і фізичної культури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Хочу зазначити, що співробітники кафедри дитячих і підліткових захворювань нашої Академії розробили медичну й психологічну складові цієї технології та підтвердили позитивний вплив фізичних навантажень у дітей шкільного віку у збереженні правильної постави, попередженні функціональних розладів з боку травної і серцево-судинної системи, а також органу зору. Крім того доведено, що технологія також позитивно впливає на інтенсивність інтелектуального розвитку дитини, оскільки відомо, що учень значно краще засвоює навчальний матеріал, знаходячись у русі, а не в статичному положенні (стоячи чи сидячи). Крім того, діти перед кожним уроком надувають іграшки, що чудово вентилює легені й ефективно покращує резистентність учнів до гострих респіраторних інфекцій.
Ще один простий та дієвий аспект технології – прописувати носом дії, що виконує дитина. Наприклад, вчитель каже: «Напиши, будь ласка, слово «Україна». Учень пише слово на дошці і одночасно «виписує» його носом. Такі прості вправи попереджують виникнення судинних порушень в вертебро-базилярному басейні і, крім того, забезпечують дуже високий рівень засвоєння матеріалу, оскільки, як відомо, навчання здійснюється через механізм м'язової пам'яті.
І що вкрай важливо – автором розроблений спеціальний щоденник, в якому батьки відмічають динаміку фізичних параметрів дитини та контролюють їх фізичну активність, оскільки разом з дітьми щодня роблять ранкову фізичну зарядку. Це є одним з компонентів залучення всієї родини до здорового способу життя без жодних матеріальних затрат від держави.
Згідно з даними центру медичної статистики МОЗ України, саме під час навчання в школі діти втрачають своє здоров'я, і вже до 11 класу фактично 90 % учнів мають не лише функціональні розлади, а й хронічну патологію, тому впровадження цієї здоров’язберігаючої технології є надзвичайно перспективним і потрібним для країни.
К.Б. – Для дітей якого віку розроблена здоров’язберігаюча технологія «Навчання у русі»?
Г.Б. – Для дітей дошкільного і, особливо, шкільного віку.
Не кожна шестирічна дитина психологічно і фізично готова до навчання в школі
Школа – це той життєвий простір дитини, в якому вона знаходиться близько 70% свого часу. Говорячи про інформаційні перевантаження, зумовлені інтенсивним навчанням треба пам’ятати про ще один важливий факт. За бажанням батьків до школи приймають дітей, як семи-, так і шестирічного віку. Однак, не кожна шестирічна дитина готова фізично, фізіологічно і психологічно до навчання в школі. Згідно даних ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. академіка О.М.Лук’янової НАМН України», в країні серед дітей дошкільного віку тільки 12,6% можуть вважатися здоровими. Тому, потрібно визначати готовність дитини до навчання в школі і, за необхідності, готувати її за допомогою відповідного комплексу фізичних вправ, щоб попередити формування шкільної дезадаптації та функціональних розладів.
Що стосується школярів, то лише їх 30% можуть виконати фізичні нормативи без ризику для здоров’я і тільки у 18-24% учнів відновлення функціонального стану після виконання нормативів відбувається сприятливо. Тобто, школярі мають незадовільну функціональну пристосованість до фізичних навантажень, недостатню тренованість та низький рівень функціонального резерву серця. Тому не дивно, що у них найвища поширеність захворювань і починає накопичуватися хронічна патологія. Таким чином, річ не стільки в інформаційному перевантаженні дитини, скільки, у недостатній її фізичній готовності до навчання у школі та низькій фізичній активності.
К.Б. – А наскільки цей чинник враховано у реформі школи?
Г.Б. – Практично не враховано, хоча ще в 2016 році Президент України підписав Указ “Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року “Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація”, що стосувався саме фізичної активності населення країни. Як він реалізується, не знаю. Єдине, що вже вдалося зробити сумісними зусиллями – це розпочати пілотний проект в шести областях України, зокрема, в сільських школах, де впроваджується здоров’язберігаюча технологія «Навчання у русі» професора О.Д. Дубогай, про яку я розповідала. Дуже хотілося б, щоб цю технологію впровадили в усій державі. Але до цього більше мають відношення освітяни, а не медики. Працюючи в робочій групі по підготовці Закону України по сімейній медицині, ми з директором Інституту сімейної мединици НМАПО імені П.Л. Шупика, професором О. Шекерою намагалися розв'язати цю проблему саме в плані залучення сімейних лікарів в процес сумісного з педагогами контролю за збереженням здоров’я школярів та забезпечення їх тісної взаємодії не тільки з дитиною та батьками, а й працівниками навчальних закладів. За власною ініціативою ми провели декілька раундів перемовин, але перешкода виникла саме з боку педагогів. Мовляв – хай закінчиться пілотний проект, а там подивимось.
К.Б. – На цю проблему можна ще впливати через систему громадського здоров'я…
Г.Б. - Дуже слушна думка. Якби врахували пропозиції нашої Академії щодо розв'язання цієї проблеми, це був би прорив в плані збереження здоров’я дітей в дошкільних і шкільних закладах на рівні всієї країни без жодних матеріальних затрат з боку держави.
В 2014 році, за підтримки швейцарської агенції, в Україні стартував ще один сумісний проект МОН і МОЗ України, який триватиме до 2020 року і стосується профілактики неінфекційних захворювань (НІЗ) у дітей шкільного віку. Від МОЗ України в робочу групу увійшли лише 2 представники – співробітниця Управління охорони здоров’я дітей та матерів і я, як головний позаштатний педіатр, а решта – були педагоги. Враховуючи відсутність посади лікаря у школі, ми хотіли включити в перелік спеціальність «шкільної медсестри» для ефективного медичного контролю та здійснення профілактичних заходів щодо НІЗ. Однак, нашу ініціативу загальмували і зараз проект реалізується виключно освітянами тільки по створенню інформаційного поля без медичної та інших складових. І це дуже сумно, бо Україна по рівню НІЗ займає перше місце в Європейському регіоні. Тому повинні розроблятися не тільки інформаційні, а й психологічні, соціальні, правові та, насамперед, медичні аспекти їх профілактики, враховуючи формування витоків захворювань дорослих в дитячому і підлітковому віці...
Чим молодша дитина, тим більше їй треба рухатися
К.Б. - Скільки і як інтенсивно дитина має рухатись? Чи не могли б ви окреслити якийсь «динамічний мінімум» для дітей різного віку, щоб батьки могли на нього орієнтуватись? Мене цікавлять прості, доступні для швидкого запам'ятовування цифри. Приміром, десять тисяч кроків – це проста цифра, яку можна запам'ятати. Пройшов десять тисяч кроків – молодець…
Г.Б. - Десять тисяч кроків – це норма для дорослого і для підлітка. А чим молодша дитина тим більша у неї фізіологічна потреба рухатися, бо від цього залежить, як вона розвиватиметься. Мені складно сказати, скільки це має бути в тисячах кроків, бо таких нормативів у світі не розроблено. Але дитина має здатність рухатися навіть сидячи чи стоячи, поєднуючи, на відміну від дорослих, різні види рухів одночасно.
Батьки мають долучатися до формування здорового способу життя дітей
К.Б. – А якщо говорити про дітей шкільного віку, особливо в середній школі, на що варто орієнтуватися – секції, прогулянки?
Г.Б. – Я вважаю, що в школі доцільно було б відновити практику проведення ранкової фізичної зарядки, п'ятихвилинних вправ для рук, шиї тощо. І звичайно, повинні працювати секції з тих видів спорту, що пов'язані з рухом. А поза школою – обов'язкові прогулянки з батьками, оскільки в родинах, де батьки долучаються до формування здорового способу життя, серйозних проблем зі здоров’ям їх дітей зазвичай немає. Але на сьогодні, в силу надмірного завантаження дитини, залишається все менше можливостей для реалізації її потреби у русі в тому середовищі, де вона живе.
К.Б. - І ще одне питання. Що краще для дитини – дві години гуляти міськими кварталами чи утриматися від прогулянок загазованими вулицями через екологічну ситуацію?
Г.Б. - На жаль, несприятливу екологічну ситуацію ми не можемо кардинально змінити, вона просто є. Але все одно дитина повинна гуляти, бо у квартирі, я думаю, середовище не краще, ніж на вулиці. Хіба ні?
Замість їхати машиною чи тролейбусом, краще з дитиною прогулятися
К.Б. - Тобто, як не можна випити місячний курс пігулок за один день, так не можна чекати літа і потім робити героїчні спортивні досягнення в стислі терміни. Краще спокійна, поступова, але наполеглива діяльність упродовж усього життя в тих умовах, які є…
Г.Б. – Дійсно, краще зробити один крок, ніж не робити його взагалі. Батьки повинні розумно використовувати будь-яку можливість щодо фізичного навантаження своїх дітей - замість того, щоб їхати машиною чи тролейбусом, краще прогулятися з дитиною, або підійматися сходами замість ліфту…
К.Б. - Можна, знову ж таки, подивитися на це в контексті громадського здоров'я. Бо усування проблем, пов'язаних із нездоровим способом життя, забере більше часу. Але це ще й питання комунікації лікарів і батьків. Дуже добре, що Академія намагається в цій ситуації бути експертом, арбітром, модератором дискусії. Науковці, як люди з великою витримкою і вмінням враховувати різні аспекти проблем, неодноразово модерували такі ініціативи. Тобто, регіональна або державна влада, лікарі, вчителі, батьки збираються і напрацьовують певну програму заходів…
Г.Б. – Без сумніву, збереження здоров’я дітей є мультидисциплінарною загальнодержавною проблемою, що потребує системного вирішення, координації дій органів влади всіх рівнів і громадянського суспільства за тісної співпраці лікарів, психологів та педагогів при активній підтримці батьків і самих дітей. В цьому плані наша Академія є лідером в Україні щодо проведення національних та міжнародних мультидисциплінарних широкомасштабних не тільки науково-практичних, а й просвітницьких заходів, в тому числі, з використанням можливостей телемедицини з широким інформуванням не тільки медичної спільноти, а й педагогів, психологів, соціологів, батьків та дітей і підлітків.
У наступній частині йтиметься про функціональні гастроінтестинальні розлади та алергічні реакції у дітей
Костянтин БАЛАШОВ, Наталія ВАСИЛЕНКО
Київ, червень 2018 р.