Спочатку перспективи реформування системи «професійного росту» лікарів виглядали майже ідеально – мінімум бюрократії, максимум свободи, доступність новітніх технологій і найкращих провайдерів.
Та коли справа дійшла до впровадження ідеї, вийшло як завжди: замість оновлення механізму фінансування БПР отримали його фактичне «урізання» майже наполовину. Як, де і за чий рахунок лікарям заробляти бали, якщо кошти за ними не ходять?
Про це розповів ректор НМАПО імені П.Л. Шупика, академік НАМН України, професор Юрій ВОРОНЕНКО в першій частині інтерв’ю газеті «Ваше здоров’я».
Стратегія – лише на папері
ВЗ В Україні розроблено план вдосконалення післядипломної освіти чи ми спостерігаємо спонтанні спроби її реформувати?
– Так, відповідні нормативні документи є. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 27 лютого 2019 року № 95-р було схвалено Стратегію розвитку медичної освіти в Україні, а у серпні того ж року затверджено план заходів із її реалізації на 2019-2021 роки. Кожен із цих документів має розділ, який стосується розвитку післядипломної медичної освіти. Зокрема, у Стратегії передбачається ціла низка відповідних заходів щодо розвитку інтернатури, запровадження резидентури, вдосконалення системи безперервного професійного розвитку. Більшість цих заходів дійсно необхідні, але напередодні впровадження вони потребують широкого обговорення, відповідного обґрунтування та апробації. До речі, про необхідність значної частини передбачених Стратегією змін я говорив ще три роки тому на спеціальних парламентських слуханнях із питань медичної освіти. На жаль, до сьогодні практично жоден із шляхів розвитку післядипломної медичної освіти, передбачених у Стратегії, не пройшов широкого обговорення у професійних колах, не надано обґрунтування, як саме їх виконувати, плани не доведено до рівня наказів і положень. Відповідно – не реалізовано. Більше того, якщо говорити про систему безперервного професійного розвитку, то у Державному бюджеті України на 2020 рік із закладів післядипломної освіти «зняли» приблизно 40% коштів (понад 141 млн грн). Їх зарезервували на іншу бюджетну програму МОЗ – для можливого використання в перспективі, коли буде впроваджено «капітаційний» механізм фінансування підвищення кваліфікації лікарів. Однак його й досі не розроблено! А заклади післядипломної освіти залишилися без коштів, що призвело до катастрофічних звільнень працівників з 1 квітня 2020 року по всій країні. На інші заходи щодо реалізації Стратегії розвитку медичної освіти фінансування на 2020 рік взагалі не було виділено.
ВЗ Досягненням минулого року називали проголошене право на вільний вибір лікаря місця та способу навчання після отримання ним капітаційної виплати. Воно реалізоване?
– Я взяв би слово «досягнення» в лапки. Фактично вільний вибір лікарем місця та способу післядипломного навчання існував давно, і досі існує. Заклади і факультети післядипломної освіти щороку збирали (через управління кадрів обласних департаментів охорони здоров’я) замовлення на різні форми навчання лікарів на наступний рік. Ніхто нікому із лікарів не диктував, куди і на які форми навчання їхати для підвищення кваліфікації. Вони визначали свої бажання і пріоритети самі. Ці побажання узагальнювали МОЗ та Мінекономіки (у державному замовленні), виділялися фінанси закладам освіти, на які утримувалися посади науково-педагогічних працівників різних кафедр, різних спеціальностей – відповідно до заявлених потреб. Протягом наступного року регіони отримували від закладів освіти путівки на навчання – згідно з поданими замовленнями, а лікарі приїздили на безкоштовне для них, гарантоване державою навчання. Цей механізм комусь видався поганим. Тож нині планується запровадити інший, набагато громіздкіший, неапробований та такий, що не відповідає чинним нормам формування посад у закладах вищої освіти. Гроші на безперервний професійний розвиток лікарів тепер планується передати не в заклади післядипломної освіти.
У одних забрали – іншим не дали
ВЗ А як же принцип «гроші – за лікарем?»
– Зазначені зміни у БПР передбачені постановами Уряду, які були прийняті влітку 2019 року. Особливо негативний вплив мала постанова Кабміну №798 від 21 серпня 2019 р, яка й передбачає запровадження так званого капітаційного принципу фінансування БПР лікарів. Тоді ж було прийняте і розпорядження Уряду №674-р, яким затверджено календарний план переходу на капітаційну модель фінансування. До речі, ним було встановлено чіткий термін для МОЗ та Мінфіну: розробити новий механізм фінансування до ІІІ кварталу 2020 року. Однак вже на початку нинішнього року було зроблено поспішні кроки «на випередження плану» – у закладів освіти забрали кошти, залишивши їх напризволяще.
Тож тепер, коли керівник закладу освіти отримує затверджений «урізаний» кошторис, він повинен привести у відповідність до нього штати кафедр – звільнити значну частину викладачів. Наша академія також була вимушена це зробити – ми вже ліквідували із штатного розпису 369 посад, у тому числі 189 науково-педагогічних працівників! Натомість згідно з чинним законодавством кафедра може функціонувати лише за наявності щонайменше п’яти науково-педагогічних працівників. Це означає, що і кафедри також потрібно скоротити, об’єднати чи взагалі закрити. Адже юридичні норми не дозволяють утримувати незабезпечені фінансами посади. То куди їхати навчатися лікарям, які в перспективі, начебто, «приведуть» за собою додаткові кошти? Викладачі вже будуть звільнені! І на перспективу їх утримання не можна перевести на спецфонд, адже вже зараз нічим платити аванс та зарплату. Ну й головне – чим це обернулося для лікарів? Вони змушені навчатися за власний кошт, з надією, що колись механізм капітаційного фінансування таки запрацює і держава якось компенсує їм витрати. Це несправедливо. Тому й бажаючих вчитися з 1 квітня у нас значно поменшало. Цілком можна прогнозувати, що й якість медичної допомоги від таких «новацій» не підвищиться.
Більше читайте на сайті видання.