Наслідки війни для психічного та фізичного здоров’я, економічної безпеки та політичної стабільності країни є катастрофічними та довготривалими. Разом з додатковим стресовим фактором, викликаним пандемією COVID-19, російське вторгнення в Україну призвело до сплеску розладів психічного здоров’я. Кумулятивний ефект війни в Україні, ймовірно, призведе до несприятливих наслідків для психічного здоров’я цивільного населення та військових у зв’язку зі швидкими та сумними змінами в їхньому житті.

Вважається, що військові, перебуваючи на передньому краї збройного конфлікту, мають вищий ризик виникнення психічних симптомів через збільшення бойового травматичного впливу, який призводить до психологічного стресу. Разом з цим, переважна більшість людей, які пережили воєнну травму, насправді часто є цивільними особами, вкрай вразливими до наслідків війни. Наукові мета-аналізи останніх років виявили значну різницю в рівнях депресії та тривоги між цивільними та військовими. Цікаво, що незважаючи на очікуваний підвищений рівень впливу насильства, бойових дій і загрози життю, попередні дослідження показали, що військова група має нижчу поширеність психіатричних симптомів. Наприклад, дослідження, проведені в армії США, свідчать про відносно нижчу поширеність симптомів порушень психічного здоров’я, незважаючи на їх участь у справжніх боєзіткненнях та перебування в зонах воєнного конфлікту.

Можлива теорія, яка пояснює наведене вище спостереження, полягає в тому, що неодноразовий вплив насильства під час військових навчань або попередніх боїв призводить до десенсибілізації військових, викликаючи менш різку емоційну реакцію порівняно з реакцією цивільного населення. Винятком із цієї теорії є військові, які були військовополоненими – відносно цієї категорії існують дані про значно вищий рівень поширеності депресії та тривоги (75 та 45% відповідно). Такий високий рівень тривожно-депресивної симптоматики може бути пояснений природою психотравмуючих факторів: фізичне та психологічне насильство, гірші умови життя, розлука з рідною країною тощо.

Загалом, незважаючи на нижчу поширеність депресивної симптоматики серед військових, результати новітніх мета-аналізів слід інтерпретувати з особливою обережністю, оскільки це не є виправданням для зменшення кількості ресурсів, спрямованих на психічне здоров’я військових, а тільки підкреслює необхідність розширення універсального та доступного підходу до психолого-психіатричної допомоги постраждалого цивільного населення, включаючи гуманітарні заходи.

Ще одна група, реакція якої повинна бути предметом уваги — це професіонали, які займаються наданням допомоги жертвам війни та біженцям. Було б важливо визначити детермінанти реакцій людей, які надають таку допомогу, наприклад, медичних працівників. Їхня психологічна реакція та стан психічного здоров’я, хоча вони можуть мати не безпосередній, а лише непрямий контакт з бойовими діями (через спостереження постраждалих), можуть бути ще одним важливим джерелом знань про вплив війни на психологічний стан людини.

Порівнюючи поширеність депресії та тривоги під час та після війни, обидва розлади виявляють значну тенденцію до зниження після закінчення тієї чи іншої війни: з 38,7 до 26,2% для депресії та з 43,4 до 28,1% для тривожної симптоматики. Суттєві фактори, що сприяють спостережуваній тенденції, включають такі втручання, як уявна соціальна підтримка та негайна емоційна підтримка постраждалим особам, використовуючи комплексну реакцію з урахуванням травми для надання належної психіатричної та психотерапевтичної допомоги. Усунення постійного стресового фактора війни є основним шляхом, який може значно знизити захворюваність на депресивні розлади серед населення в цілому. На додаток до усунення воєнних травматичних подразників, за даними сучасної наукової літератури дуже важливими є належна фінансова допомога та безкоштовна психолого-психіатрична допомога, а також стабільний політичний клімат в країні.