Прогресивний розвиток хірургії в середині XX сторіччя, вимагав удосконалених методів знеболювання, управління гемодинамікою та диханням, контролю показників гомеостазу під час оперативного втручання. Впровадження агресивних стратегій судинної та нейросудинної хірургії реконструктивних операцій в торакальній хірургії і пізніше, виокремленої від неї кардіохірургії, констатував неефективність місцевої анестезії і вимагав захисту життєво важливих органів, насамперед – серця та головного мозку.
В Україні становлення анестезіології пов’язують, насамперед, з іменем хірурга М. Амосова. Операції на серці, які М. Амосов розпочинав у 1955 році під місцевою анестезією, майже завжди супроводжувались гіпоксією, психомоторним збудженням і наступною втратою свідомості. Тому нагальним постало питання підготовки фахівців нової спеціальності, які здійснювали б проведення наркозу та контроль функцій організму пацієнта під час операції.
65 років тому: з 25 жовтня по 27 грудня 1957 року, під керівництвом професора М. Амосова, за участі асистентів О. Маловічка і А. Депутата, на кафедрі торакальної хірургії та анестезіології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ) (сьогодні – Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика), був проведений перший в Україні двомісячний цикл удосконалення хірургів з анестезіології. 1 лютого 1967 року на базі курсу анестезіології у складі цієї кафедри була створена перша в Україні кафедра анестезіології-реаніматології (завідувач професор А. Тріщинський). Першими співробітниками кафедри стали асистенти О. Маловічко, А. Депутат, Г. Заброда, В. Жалко-Титаренко, В. Лелюх.
/ Лоскутов О.А. та співавт. Сторінки історії анестезіології України (присвячується 100-річчю Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика). Київ: МВЦ Медінформ, 2018. 155 с.