Сьогодні на Сторінках історії Володимир Харитонович Василенко – видатний вчений-енциклопедист, лікар-клініцист, педагог, лауреат Державної премії, академік АМН СРСР, професор.
Народився Володимир Василенко у Києві у 1897 році у сім’ї селянина. Після закінчення гімназії та Київського медичного інституту перші кроки як лікар робить на Бобровицькому цукровому заводі, що на Чернігівщині, пройшовши шлях від простого лікаря, лікаря-ординатора, асистента до професора і керівника кафедри.
З 1923 року В. Х. Василенко – ординатор факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту, потім – аспірант Українського інституту клінічної медицини. Протягом 12 років він працював і формувався як клініцист під керівництвом Ф. Г. Яновського і Н. Д. Стражеска. У факультетській терапевтичній клініці Київського медичного інституту В. Х. Василенко працював асистентом і доцентом.
У 1935 році був вибраний завідуючим кафедрою терапії Київського інституту вдосконалення лікарів. У 1940 році захистив докторську дисертацію.
Перші роки Великої Вітчизняної війни провів в Уфі в евакуації, з травня 1943 знаходився у складі діючої армії, будучи головним терапевтом Північно-Кавказького, а потім І і ІІ Українських фронтів.
У 1943 році Василенко вилікував війська Північно-Кавказького фронту від малярії у 10-денний строк, за що був нагороджений бойовим орденом Вітчизняної війни першого ступеню.
У перші повоєнні роки працює головним терапевтом Львівського та Прикарпатського військових округів. З 1948 по 1987 р. завідував кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб Першого Московського медичного інституту
ім. І. М. Сєченова. У 1948 – 1957 рр. – головний терапевт IV управління Міністерства охорони здоров’я СРСР.
Будучи головним терапевтом Кремлівської лікарні, у листопаді 1952 року був заарештований у зв’язку з трагічною «Справою лікарів» – у в’язниці Володимир Василенко схуднув на 30 кг.
Повернувся на роботу в клініку після смерті Сталіна.
З 1952 року стає редактором журналу «Клінічна медицина», редактором відділу «Внутрішні хвороби» ВМЕ.
У 1950-х роках Василенко ставить завдання відродити вітчизняну гастроентерологію. У 1961 році він створює лабораторію гастроентерології, на базі якої у 1967 р. виник Всесоюзний науково-дослідний інститут гастроентерології, об’єднаний з кафедрою і клінікою пропедевтики внутрішніх хвороб. Під його керівництвом виконано більш 100 дисертацій, з них 33 докторських.
В.Х. Василенко мав дуже широке коло інтересів у сфері внутрішньої медицини. За своє життя він опублікував більше 250 праць, у тому числі 20 монографій, серед яких найбільш важливі - «Вади серця», «Рак шлунку і його рання діагностика», «Хвороби стравоходу», «Ахалазія кардії», «Хвороби шлунку і дванадцятиперстної кишки», «Постгастрорезекційні розлади», «Нейрогуморальна регуляція травлення». Класичними можна назвати праці Володимира Харитоновича, присвячені темі «серце і вагітність». Йшлося не тільки про тактику ведення вагітних з захворюваннями серцево-судинної системи, але і про відповідальність лікаря за вирішення питання – бути чи не бути жінці матір’ю.
Широко відомі його роботи в галузі кардіології. Він першим у світі описав IV тон серця (1931), розробив разом з Н. Д. Стражеска класифікацію недостатності серцево-судинної системи (1935), яка до сьогодні не втратила своєї значущості.
Ще в довоєнний період, працюючи у Києві, він приділяв велику увагу проблемам хронічної недостатності кровообігу. Ним було спростовано вчення австрійського терапевта Г. Еппінгера про зміни обміну молочної кислоти при недостатності кровообігу і вперше описаний метаболічний алкалоз, що розвивається при хронічній серцевій недостатності (1939).
В післявоєнні роки В. Х. Василенко виокремив ряд клінічних форм недостатності кровообігу. Важливі роботи Василенка присвячені діагностиці і лікуванню інфаркту міокарда, в клініці учні В. Х. Василенка під його керівництвом продовжили вивчення недостатності кровообігу. У 1950—1960-ті роки, з бурхливим розвитком хірургічного лікування вад серця, в клініці Василенка були розроблені методи визначення ступеню мітрального і аортального стенозів, обґрунтовані показання до хірургічного лікування. Велике значення надавалося також вивченню ішемічної хвороби серця. Розроблялися питання ранньої діагностики коронарної недостатності, клініко-анатомічних паралелей загоєння інфаркту міокарда, ускладнень інфаркту міокарда, обґрунтуванню діагностичної ролі фотосканування в діагностиці післяінфарктних аневризм серця і внутрішньосерцевого тромбозу.
Величезний внесок зробив В. Х. Василенко у розвиток гастроентерології. Він вперше описав ряд симптомів враження органів травлення, що мають величезну діагностичну цінність в практичній діяльності лікаря. Велику увагу приділяв вдосконаленню методів дослідження, віддаючи перевагу неінвазивним. Одним з перших він зі своїми учнями почав розробляти питання діагностики і консервативного лікування захворювань стравоходу, за що був в подальшому нагороджений премією АМН СРСР ім. Н. Д. Стражеска.
Під його керівництвом вивчались актуальні проблеми клініки, діагностики і лікування виразкової хвороби, раку шлунку, післярезекційних синдромів, порушення кишкового всмоктування, захворюванням товстої кишки, порушень системи жовчовиділення та ін. Вперше отримані дані клініко-функціонально-морфологічного дослідження органів травлення при захворюваннях сполучної тканини, ендокринних захворюваннях у вагітних.
В клініці було багато зроблено для впровадження нових лабораторно-інструментальних методів дослідження в гастроентерології. Вперше у СРСР був застосований гастроскоп на волоконній оптиці, опанована методика прицільної гастробіопсії. В. Х. Василенко віртуозно володів фізікальними методами дослідження.
Багатогранність інтересів В. Х. Василенка завжди визначалась інтересами практичної охорони здоров’я. Особливо важливими при постановці діагнозу він вважав увагу до хворого, врахування анамнезу, умов життя і праці, ретельний пошук етіологічних факторів. Перед смертю у листі до товариша закликав до боротьби з псевдонаукою у медицині, висловлювався проти окультних методів лікування: екстрасенсорики, лікувальних браслетів, ебонітових дисків та ін.
Розвитку вітчизняної науки сприяла і суспільна діяльність В. Василенка. Так, за його активної участі створювалися Всесоюзні спілки кардіологів та гастроентерологів. З його участю проходили засідання Всесоюзної, Всеросійської, Московської міської, Міжнародної спілки терапевтів, Швецької спілок терапевтів та спілок гастроентерологів ГДР, Болгарії та ін.
Володимир Харитонович був філософом в медицині, енциклопедично освіченою людиною. До нього в клініку приїжджали лікарі з різних куточків країни, багато з яких й досі вважають його своїм вчителем.
Помер Володимир Василенко 17 грудня 1987 року у віці 90 років. У пам’яті всіх, хто знав Володимира Харитоновича, він залишився як розумна, вольова і доброзичлива, вимоглива до себе і оточуючих людина з оригінальним мисленням, почуттям гумору, вмінням передати великий досвід і бути вчителем з великої літери.
Провідний фахівець відділу комунікацій НМАПО імені П.Л. Шупика
Катерина Бовсуновська
за матеріалами Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки