Прогресивний розвиток хірургії в середині XX сторіччя, вимагав удосконалених методів знеболювання, управління гемодинамікою та диханням, контролю показників гомеостазу під час оперативного втручання. Впровадження агресивних стратегій судинної та нейросудинної хірургії реконструктивних операцій в торакальній хірургії і пізніше, виокремленої від неї кардіохірургії, констатував неефективність місцевої анестезії і вимагав захисту життєво важливих органів, насамперед – серця та головного мозку.