ПСИХІАТРІЯ. ЕТАЛОНИ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК

 

 

СТАНДАРТ ВИКОНАННЯ

 

 

І.     Протягом усього клініко-психопатологічного дослідження пацієнта слід проводити спостереження за його поведінкою, відмічаючи його особливості під час різних його частин (входження до кабінету, знайомства та ін.) та в процесі реагування на запитання чи при обговоненні певних обставин. Поведінка пацієнта дає особливо важливі дані у випадках дисимуляції психопатологічної симптоматики, негативизму до процедури обстеження та наявності рентних установок.

 

ІІ.     Під час проведення клінічної бесіди з пацієнтом доцільно дотримуватись наступної стандартної схеми:

 

1. Знайомство з пацієнтом.

Необідно представитися пацієнту та дізнатися його прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження та місце проживання.

 

2.     Вислуховування скарг.

Слiд запитати, якi скарги пацієнт має стосовно стану свого здоров’я взагалi. Вони можуть бути не тільки психічного, але й соматичного характеру. Вислуховувати хворого слід уважно, не перериваючи, і лише потім, на підставі отриманої інформації, перерахувати його скарги та уточнювати чи непокоїть його ще щось. Під час збору скарг треба використовувати як «відкриті» запитання («що вас непокоїть?», «які Ви маєти скарги на здоров’я?» і т.ін.), так і «закриті» запитання («головний біль Ви відчуваєте в області лоба, потилиці, скроней чи болись уся голова?» і т.ін.).

3.     Збір інформації про анамнез хвороби й життя.

В психіатрії, на відміну від усіх інших галузей медицини, існують два види анамнезу – так звані, «об’єктивний» та «суб’єктивний» анамнези. Спочатку при безпосередньому спілкуванні зі хворим проводиться збір даних з його слів – це «суб’єктивний анамнез». Досить часто психічне захворювання накладає відбиток на світогляд і часто має своїм наслідком перекручення викладу анамнезу завдяки порушенням пам’яті, сприйняття чи логічного мислення, тощо. В якості «об’єктивного» анамнезу можуть виступати відомості, отримані від інших медичних працівників, які спостерігали за хворим раніше, його родичів, органів влади та ін. Під час описання анамнезу обов’язково необхідно завжди відмічати звідки отримані дані («зі слів пацієнта: …», «зі слів дружини: …», «з рапорту дільничного інспектора поліції: …» і т.ін.).

4. Проведення клінічної бесіди з одночасним аналізом психічного статусу для своєчасної зміни спрямування бесіди (з метою уточнення порушень, які були помічені). Послідовність описання особливостей психічних сфер пацієнта не є обов’язковою, але завжди повинна включати в себе наступне:

·               свідомість, в тому числі - орiєнтування у мiсцi перебування, у часi, у навколишніх та у власній особистості;

·                ступiнь і адекватність мімічного, пантамімічного і мовного контакту (добрий, формальний, вiдсутнiсть контакту), словниковий запас пацієнта та його особилвості, вираз обличчя, особливості пози та ходи;

·               сприйняття – за результатом аналізу скарг хворого, його поведінки та даних «об’єктивного» анамнезу.

·                   мислення – його темп, зв’язність, форма та адекватність асоціацій (логічність, конкретність, розірваність, паралогічність, резонерство, патологічна деталізація, персерверації, нав’язливі, ідеї, марення та ін.).

·               емоцiйний стан –  емоційна адекватність ситуації та зовнішнім стимулам, загальний фон настрою, його стiйкiсть, вербальні та невербальні ознаки порушень настрою. Слід звертати увагу на особливості емоційних реакцій пацієнта на значущих інших (рідних, друзів та ін.).

·               вольова сфера – рухова активність, її швидкість, адекватність та цілеспрямованість, наявність чи відсутність нав’язливих рухів, судом, парезів, та інших порушень.

·               увага – характеристики переключення, притягування, виснаження, пристутність його патологічних змін;

·   пам’ять – наявність її загострення; зниження, амнезій (їх обсяги), парамнезій;

·               інтелект – його відповідність віку та рівню освіти пацієнта, обсяги інтересів, тощо;

·                   критика до свого стану та реальність планів на майбутнє.        

 

 

III.     Після проведення клінічної бесіди слід описати психічний статус пацієнта у вигляді вільного викладення основних частин, які характеризують усі перераховані сфери психіки.

 

IV.     Завершенням описання результатів клінічної бесіди є формулювання висновків щодо психічного стану пацієнта за сферами психічної діяльності.

 

Необхідні матеріали та обладнання: пацієнт.

 

Оцінка результатів: змістовність, огрунтованість, чіткість та обсяг даних, викладених у описанні психічного статусу. 

 

 

Література:

1.     Сарторіус Н. Розуміння МКХ-10. – К.: Сфера, 1999.

2.     Психиатрия и психотерапия. Справочник / Герд Лаукс, Ханс-Юрген Меллер; Под ред. академика РАМН П.И. Сидорова / Пер. с немец. – М.: МЕДпресс-информ, 2012. – 510 с.

3.     Психіатрія / під ред. В.М. Козідубової, В.М. Кузнецова з свівавт. – Харків: Оберіг, 2013. – 1164 с.

4. Сонник Г.Т. Психіатрія: підручник /Г.Т. Сонник, О.К. Напреєнко, А.М. Скрипніков – К.: Здоров’я, 2003. – 443 с.