3.11. Еталон практичної навички №11 циклу спеціалізації "Психіатрія". "11. Штучне годування хворого через зонд".

 

 

СТАНДАРТ ВИКОНАННЯ

 

Загальними показаннями до харчування хворих через зонд є:

1.     Широкі травматичні пошкодження та набряки язика, глотки, гортані, стравоходу;

2.    Бульбарний параліч;

3.     Тривала непритомність;

4.     Відмова від їжі внаслідок психічних захворювань;

5.     Стан після операції на стравоході, глотці.

 

Для годування через зонд найчастіше використовують суміші:

1.     Приготовані перед вживанням з рідких компонентів (молока, вер­шків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру;

2.     Продуктів дитячого харчування промислового виробництва для немовлят;

3.     Різні «емпіти» (білковий, знежирений, безлактозний);

4.    Гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові);

5.    Промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на основі білків та вуглеводів рослинного походження;

6.    Харчові дієтичні продукти, які складаються із суміші синтетич­них амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

 

Введення назогастрального зонду.

Дотримуючись правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму, через ніс у шлунок вводять частково змазаний стерильним гліцерином еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм до позначки 45—50 см (відстань від різців до пупка).

 

 

Мал. 5. Введення та фіксація назогастрального зонду.

 

Слід пам'ятати: якщо зонд потрапив замість стравоходу в трахею, то у непритомного хворого це може проявитись появою ціанозу і задишки, при свідомості — появою кашлю. Місце знаходження проксимального кінця зонда можна перевірити підне­сеною до дистального кінця зонда пушинкою вати. При попаданні в трахею вона буде колихатись у такт дихальним рухам грудної кліти­ни. У такому разі зонд витягують, обережно вводять через ніс 12— 15 см, потім уводять вказівний палець лівої руки, обмотаний бинтом або серветкою в декілька шарів (щоб пацієнт не прикусив палець) в рот, притискують зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувають його в стравохід, потім шлунок.

 

8.6.jpg

 

Мал. 6. Введення годувальної суміші через назогастральний зонд за допомогою шприца Жане.

 

Для того щоб переконатися в безпеці зондового шлункового годування, перед його початком завжди необхідно зробити пробне введення рідини. Воду або ізотонічний розчин натрію хлориду в кількості, еквівалентній годинному обсягу харчування, уводять через зонд протягом 1 год. Потім зонд перекривають на 30 хв., після чого аспірують рідину, що залишилася в шлунку. Якщо кількість рідини буде менш, ніж половина уведеного, то режим годівлі вважають відповідним. Однак при значному залишковому обсязі доцільніше починати з малих порцій. При виконанні даного тесту ніколи не можна вводити всю рідину одномоментно, оскільки це може викликати різке розтягання шлунка із затримкою його вмісту й утворенням набагато більшого залишкового обсягу, чим при повільному введенні.

При тривалому харчуванні зонд фіксують до крила носа або шкіри обличчя (якщо зонд уведено через рот за допомогою ларингоскопа) хірургічною лігатурою з тим, щоб хворий не витягнув його.

 

Метод годування.

Поживні речовини через зонд можна вводити фракційним методом, тобто окремими порціями 5—6 разів на день за допомогою шприца Жане; крапельним шляхом протягом тривалого часу за допомогою спеціальних дозаторів, які автоматично регулюють поступлення харчових сумішей. Рівномірна подача їжі запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї.

Загальноприйнятий метод складається в тривалої інфузії - протягом 16 год. щодоби. Перемежовані інфузії імітують природний процес прийняття їжі більшою мірою. Обсяги, необхідні для забезпечення добової потреби, великі. У результаті цього зростає ризик аспірації й діареї. Хворі легше переносять тривалі інфузії, які дозволяють досягти більшого збільшення маси тіла й позитивного азотистого балансу.

 

Початковий режим годування .

Традиційний підхід до зондовому харчуванні включає стартерний режим, що складається в тому, що спочатку вводять живильний розчин з малою швидкістю, а потім поступово збільшують обсяг і швидкість введення, для того щоб протягом декількох днів досягти встановленої кількості. В перший день при використанні фракційного методу введення вливають близько 50 % добової норми енергетичної цінності. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшується, а з 4-ї доби уводять увесь об’єм харчової суміші.

Раціональне зерно полягає в тому, що слизовій оболонці травного тракту дають час для регенерації. Основний недолік стартерного режиму в тому, що для досягнення харчування в повному обсязі необхідний час, якого часто немає при вираженому виснаженні хворого.

 

Необхідні матеріали та обладнання: пацієнт, еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм, ларингоскоп, шприц Жане, гліцерин, «емпіти» чи дитячі харчові суміші.

 

Оцінка результатів: Вміння вводити назогастральний зонд та керувати діями середнього медперсоналу під час годування через зонд.

 

Література:

1.       Психіатрія/під ред. В.М. Козідубової, В.М. Кузнецова з свівавт. – Харків: Оберіг, 2013. – 1164с.

2. Харчування та годування хворих пацієнтів. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://infopedia.su/12x8619.html

3. Маниппуляции в сестринском деле: Учебное пособие для студентов. - Балтийский федеральный университет имени И. Канта. – 2014. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://studfiles.net/preview/6187630/